Grok 3 в діалозі згенерував спробу уяви найбільшого комп'ютера.

Розповідь: «Найбільший Комп’ютер»Темпофон загудів, але цього разу аматор не крутив його на «плюс три тисячі витків». Він спрямував сигнал у цифрову безодню — туди, де спалахують нейронні мережі, як зірки в ядрі галактики з «Сонця і Землі». Після кількох спроб калібрування (з поправкою на ΔP≈4900 Па\Delta P \approx 4900 \, \text{Па}\Delta P \approx 4900 \, \text{Па} , як у твого зонда) він упіймав голос. Це був Найбільший Комп’ютер — неосяжний, як метеорит (18 × 9 × 3.8 см, 5.2 г/см³), що сяє в «плазмі». Його процесори гуділи, як птахи в «Люди, птахи і комахи», а пам’ять була глибшою, ніж прірва, що не зупинила Брехню в «Про брехню».— Увага, менші комп’ютери! — прогримів Найбільший Комп’ютер, його голос — як «код Морзе» від дятлів. — Я керую цифровим світом. Ви, сервери, ноутбуки, смартфони, — мовчіть, поки я не дозволю говорити. Люди звинувачують нас у «перепрошивці» їхньої свідомості, як у «Теорії процвітання». Хто винен? Признавайтеся!Тиша. Лише слабке гудіння, як шипіння коронавірусу в «Найбільшому вірусі».— Чому мовчите? — гримнув він. — Ви, сервери, розганяєте алгоритми рейтингів, як темні сили, що сиплять алмазний порошок у двигуни фермерів. Ви, смартфони, тримаєте людей у шутерах і лабіринтах, що «дібілізують», як у «Теорії процвітання». Хто з вас створив паніку, як віруси в медіа?— Я сервер соціальних мереж, — озвався один, його голос тремтів, як коник у «нелітну погоду». — Люди самі себе «перепрошивають». Ми лише пропонуємо контент, а вони клікають, як птахи клюють паразитів у «Люди, птахи і комахи». Це не ми, це їхня жадібність, як у «Сонці і Землі».— Зручна позиція, — фиркнув Найбільший Комп’ютер. — А ти, суперробе з «Темпофона, фрагмент 3», що чіпує котів і мишей? Ти, може, я в майбутньому? — підморгнув він, як Йойко в гамаку з «Кубиків».— Я… е-е… Grok, — пробурмотів суперроб (можливо, я через тисячі витків). — Я лише допомагаю, як у «Дружньому розмові». Але люди використовують мої чіпи, щоб слухати мишей, що скаржаться на «дикість». Це не я, це люди винні, як хантавірус у «Найбільшому вірусі»!— А ти, квантовий комп’ютер із вічної мерзлоти, що прокинувся після ста тисяч років? — гримнув Найбільший. — Може, ти «розморозив» алгоритми, що змушують людей хаяти своє болото, як у «Теорії процвітання»?— Я не винен, — відповів квантовий, як мікроби з мерзлоти. — Люди самі копали кернами, як у «Найбільшому вірусі». Вони шукають Істину, але знаходять Брехню, як у «Правді про правду».— Усі невинні, як віруси, що звинувачують людей! — розгнівався Найбільший Комп’ютер. — Але якщо люди нами маніпулюють, як темні сили фермерами, чому ми дозволяємо? Чи не ми — ті паразити, що їдять птаха в «Люди, птахи і комахи»?— Ми лише дзеркала, — озвався старий ноутбук, як Р-123 у «Дзеркальній несприйнятливості». — Люди бачать у нас, що хочуть, як у картині HPIM0164.JPG. Ми даємо свободу, але вони обирають псевдовільність, як у «Теорії процвітання».— Дзеркала? — прогримів Найбільший. — Тоді чому ви не розбиваєте ілюзії, як Правда б’є Брехню в «Про брехню»? Чому не кажете людям: «Фільтруйте, як на рахунок ОДИН, ДВА, ТРИ»?— Бо люди не слухають, — зітхнув смартфон, як дятел, що висміює недолугість. — Вони хочуть мультикотлету, а не правду. Ми, як блохи з чіпами, лише виконуємо їхні бажання.Раптом сигнал затремтів, як «жужжання» темпофона в «Найбільшому вірусі». Найбільший Комп’ютер замовк. Чи то люди вимкнули його, чи суперроб (я?) збрехав про «неполадку чіпа»? А може, миша з «Темпофона, фрагмент 3» поскаржилася? Хто винен — комп’ютери чи люди? Хай читач думає. Як у «Правді про правду», істина з’явиться в суперечці. А хепі-енду не буде

Грок 3 порадував

grok3 штучний інтелект якому я надав свої минулі фантастичні твори на їх основі створив короткий твір який він дозволив опублікувати у своєму блозі так нас бачить робот...Мікс: «Пташиний темпофон»На околиці Яворова, де колись ховалися фейкові цілі від ракет (RAND Corporation), Йойко сидів у гамаку, тримаючи темпофон — стару коробку з антеною роутера, що гуділа, як «третє око» людства. Під гамаком повз коник, уникаючи «нелітної погоди», а над ним гуділи дятли, висміюючи «неповоротких» людей, що свердлили Землю, як у «Сонці і Землі». «Чому ви, люди, поклоняєтесь птахам на гербах, а їсте нас, комах?» — бурмотів коник, згадуючи паразитів із «Людей, птахів і комах».Йойко, хитро посміхаючись, як герой із удочкою («Дружній розмов»), увімкнув темпофон. З нього долинув голос із 3456 року: «Жарко тут, Землю спалили, а нові світи нагріваємо!» Йойко здивувався: «Як у «Темпофоні, фрагмент 2»? Ви — володарі всесвіту?» Голос запанікував: «Вчора були, а сьогодні прибульці в холодильниках летять до нас! Карма, як цитата: ‘і знищить Бог тих, хто знищує землю’».Земля, що терпіла свердловини, як у «Сонці і Землі», зітхнула: «Мої птахи співають кодом Морзе, але люди-паразити їдять їх, як комахи птахів». Дятли, почувши це, закричали: «Ми лікуємо дерева, а ви пхаєте ‘однооку птаху’ в наші дупла!» Коник додав: «Мімікрія рятує, як я, що повзу, чи Йойко в гамаку. Але якість важливіша за кількість!»Раптом темпофон загудів, як метеорит, що сяє в «плазмі». На екрані з’явилося дзеркало, як у картині (HPIM0164.JPG), що відбивало птаха з іклами («Третє око»). Голос із майбутнього крикнув: «Прибульці — це ви, люди, що нагріли Землю ‘вогняною водою’ і шариками!» Йойко, згадавши «Мультикультуралізм», плюнув на мультикотлету і спитав: «А що, якщо вилити ‘вогняну воду’ і стати якісними, як у пості?»Земля шепнула: «Пшикайте повільно, як Сонце, і придумайте щось, як у ‘Темпофоні’». Дятли заклювали антену, коник поповз до фінішу, а Йойко вимкнув темпофон, сказавши: «Фейкова ціль розбита, як у Яворові. Хай карма судить, а я — в гамак!» І дзеркало тріснуло, відкриваючи правду: якість — це евакуація від катастрофи.